Stepan Chuiko

Степан Чуйко

28 грудня 1998 - 4 березня 2022

Рен – воїн, лідер, брат і юнак із завжди усміхненими очима.

Рен, Чуйко Степан Степанович, був не просто командиром чи побратимом – він був людиною, яка залишала глибокий слід у житті кожного, хто мав честь бути поруч із ним.

Його шлях почався з волонтерства та участі в Азовському русі у 2014 році. Вже тоді Степан демонстрував якості, які згодом зробили його видатним воїном – відповідальність, справедливість і беззаперечне лідерство. У 2018 році він вступив до полку “Азов”, де його шлях був непростим, але відзначеним постійним саморозвитком та прагненням до досконалості.

Його авторитет був беззаперечним. Друзі згадують, що спершу Рен викликав у них повагу, змішану зі страхом зробити щось не так. Його слово важило багато, і він ніколи не терпів недбалості чи байдужості. Але водночас під цією маскою авторитету ховалася людина з великим серцем, яка завжди була поруч у складну хвилину. Його подруга Іра згадує: “Страшно було зробити якись поганий вчинок - у якому ти б впав в його очах. Але згодом він став людиною якій я могла довіритися найбільше, він знав про мене майже все. В будь якій важкій ситуації я йшла до нього за порадою і отримувала колосальну підтримку. Ця втрата є найбільшою моєю втратою в житті. Дня не було ,щоб я не згадала Степана. Він не був мені братом по крові , але він був мені братом по духу - це буває навіть рідніше за кров»

Рен завжди прагнув більшого – для себе та для своїх побратимів. Його командир, “СП”, розповідає, як Степан ріс у лавах “Азову” – від зв’язківця до командира взводу. Він не лише виконував обов’язки, а й ставав тим, хто запалював своїм прикладом інших: “Степан був людиною на яку я міг покластися він відповідально ставився до своєї посади та особового складу.Дуже швидко вчився і що саме головне з допомогою особового складу креативно міг адаптувати під наші реалії більш ефективну бойову підготовку. Він був справедливим, щирим та прикладом військової людини. Він був гарним другом та воїном.Він був людиною за яку можна ще багато казати.”

Для своїх побратимів він був братом, опорою та другом. “Пако”, один із близьких друзів Рена, згадує:

“Він виглядав на голову вище у всіх якостях. Я був старший за нього, але відчував, що він сильніший духом, серйозніший. Я бачив у ньому майбутнього великого командира. Ми могли спокійно говорити на робочі моменти, а також потім сміятись з простих життєвих ситуацій. Степан був багатогранною особистістю, кожна риса його характеру мала в собі ще багатогранність. В цьому його особливість. Йому не потрібно було старатись бути хорошим сином, відданим патріотом та досконалим військовим. Він мав всі ці якості без намагань. Ось так просто, без зусиль. Ми втратили досконалість, безмежну досконалість.”

Степан був не тільки воїном – він був і є прикладом людяності . Його подруга Юля ділиться: "Часто саме відсутність людини говорить про неї більше, ніж ії присутність. Коли хтось виходить з твого життя , але залишається в словах, думках,памʼяті ,діях - це і є справжньою ознакою його значущості. Степана немає поруч, але його слід у моєму житті настільки глибокий, що кожен мій крок відчуває цю пустку. Його відсутність формує мої дії так, як присутність не змогла б напевно,оскільки в час нашого спілкування я була доволі юною і слабкою поруч з ним, я мала на кого покластись і не задумуватись про якісь глобальні речі.Проте навіть тоді він став для мене учителем у багатьох життєвих аспектах. Саме він навчив мене щиро дружити,любити і дотримувати свого слова.І робив це все не з примусом,а тільки із власного прикладу.На нього хочеться рівнятись постійно. Для мене Степан назавжди залишиться уособленням сили, гідності й внутрішньої ясності. Людиною, яка не грала ролей, не приховувала правди і жила так, як вважала правильним — навіть якщо це було важче.При цьому зуміла зберегти враження юнака із завжди усміхненими очима. Його життя було коротким, але воно мало вагу цілої епохи. І навіть після смерті він лишається тим, хто змінює тебе.

Останній бій Рена.24 лютого 2022 року стало початком нової фази війни, де Рен і його побратими стали одними з перших, хто зустрів ворога біля Маріуполя. 4 березня, виконуючи бойове завдання, їхній бронемобіль “Спартан” був знищений танком противника. За свій подвиг Степан Чуйко посмертно нагороджений Орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Його життя – це історія справжньої відданості та любові до України. Рен залишився назавжди в серцях своїх друзів і побратимів. Його сміливість, сила духу та прагнення до справедливості є прикладом для всіх нас. Не забувати про своїх Героїв-означає продовжити їх життя.